Интерактивные технологии? Медиа в обучении? Революционный подход к изложению материала?
Если Вас интересуют эти вопросы так же, как и нас, представляем Вашему вниманию статью известной учительницы-новатора из США, которая объединила традиционные практики и современные технологии и помогла многим своим ученикам достичь успеха в жизни.

Издательская группа «Основа» любезно разрешила нам опубликовать ее статью, которая вышла в научно-методическом журнале «Педагогічна думка» 6 июня 2016. Просмотреть её в формате PDF Ви можете в конце этой страницы.

НАВЧАТИ НЕ ЗА ПIДРУЧНИКОМ

ЕСТЕР ВОУДЖИТСЬКІ (США)

Викладачка журналістики й засновниця програми Palo AltoHighSchoolMediaArts, яка спрямована на розширення прав і можливостей студентства за допомогою засобів масової інформації (газет, журналів, щорічників, веб-сайтів, відеопродукції, фотографій, радіо й телебачення). 2002 року обрана Учителькою року штату Каліфорнія.2011 року отримала премію Чарльза О’Меллі від ColumbiaScholasticPress. З 2013 року й досі є почесною науковою співробітницею в MediaX у Стенфорді. Почесна докторка Університету в Пало-Альто. Стала співавторкою популярного посібника про змішане навчання «Прорив в освіті: започаткування змішаного типу навчання в класі», що розкриває способи революціонізації освіти для потреб століття цифрових технологій. Матір Сьюзен Воуджитські, генеральної директорки YouTube; Джанет Воуджитські, професорки педіатрії в медичній школі UCSF; Енн Воуджитські, генеральної директорки компанії 23andMe.

1984 молода журналістка Естер Воуджитські прийшла до школи Пало Альто (штат Каліфорнія,США), аби навчати підлітків журналістики. Першим її бажанням було кинути школу, відмовитися від цієї роботи – адже все відбувалося зовсім не так, як вона уявляла. Був підручник, були тести, за якими обов’язково треба було перевіряти знання, й були учні й учениці, які відверто нудьгували на уроках. Але одного разу Естер спало на думку: «Я журналістка, і я навчилася бути жерналісткою, не прочитавши книгу про те, як нею бути, а просто займаючись журналістикою. То чому б дітям не зробити те саме?» І коли вона почала навчати за новими, власними методиками – ніхто навіть не помітив, що на заняттях із журналістики тепер підручник взагалі не розгортають.

За її власним зізнанням, нові методики є певною мірою інтуїтивними, але їхня ефективність перевірена часом і підтверджена досвідом багатьох. Одна з перших випробуваних Естер методик полягала в тому, щоб узяти звичайну газету, обговорити, що саме потрібно зробити, аби створити її, а потім узяти й самим зробити все це – щоб отримати нову газету, написану в такому самому стилі, але зі своїми власними новинами. І ця методика принесла чудові результати. Заснована Естер Воуджитські 1984 року програма Palo AltoHighSchoolMediaArts починалася з газети на 6-8 сторінок, у створенні якої брали участь 19 учнів та учениць, а на сьогодні це найбільша схоластична медіапрограма вСША, у якій 6 викладачів/-ок та понад 600 осіб працюють над дев’ятьма медіапроектами, а новий MediaArts Центр має загальну площу понад 2300 м2.

Набуваючи дедалі більше досвіду у викладанні, Естер Воуджитські зрозуміла, що найкраще працює змішане навчання – поєднання новітніх технологій із традиційними методами. Наприклад, половину уроку вона викладає матеріал у формі звичайної лекції, а решту часу надає учням для самостійної роботи з використанням електронних засобів, що допомагають у навчанні. При цьому діти повинні займатися не «імітацією роботи», а створювати щось насправді вартісне, цінність якого усвідомлюють самі школярі та що цінується суспільством. А в ідеалі, збираючись на урок, треба думати не «Я йду до школи», а «Я йду на роботу». Найважливішими компонентами всього цього процесу Естер вважає Довіру, Повагу, Незалежність, Співпрацю та Доброзичливість.

Варто докорінно змінити культуру, що панує зараз у класних кімнатах, змінити саме бачення ролі педагога. Учнівство має самостійно контролювати частину навчального процесу (Естер радить починати з того, щоб учні самостійно розподіляли 20% усього часу, відведеного для навчання) – а більшість учителів/-ок навіть не можуть такого уявити, адже їх навчали викладати зовсім по-іншому. Але ж замисліться на хвилинку: які зміни відбулися за минуле століття в науці, як розвинулася техніка, скільки новітніх технологій почали використовувати в найрізноманітніших галузях життя лише за останні кілька років. Зайшовши у школу, на урок, швидше за все, побачиш ту саму картину, що і п’ятдесят, і навіть сто років тому: педагог, походжаючи по класу, читає лекцію за темою уроку, діти вже навіть не намагаються вдавати, що слухають його. То хіба не варто здійснити переворот, революцію в навчанні, щоб на зміну цим традиційним методам нарешті прийшли нові, насправді ефективні технології?

Насправді неважливо, який саме предмет вивчають учні/-ці та чи пов’язаний він із тим, чим вони планують займатися в дорослому житті. Головне, що дають їм такі уроки, - упевненість у собі; вміння висловлювати свої думки; усвідомлення того, що вони зможуть навчитися будь-чого в житті, якщо тільки захочуть; розуміння: якщо хочеш навчитися щось робити, не обов’язково читати про це в підручнику, набагато важливіше та ефективніше просто почати робити це. А найважливіше, що може дати дітям школа, – віра в те, що вони здатні самі створювати своє майбутнє.

Что об этом говорит сама преподавательница Эстер Воуджитски, Вы можете посмотреть в этом видео.

Прориви в освіті / Moonshots in Education

Комментарии